Як допомогти дитині пережити смерть близької людини: поради психологів

Опубліковано 21 Березень 2022 о 10:00

Блог Діти в місті Львів >  Як допомогти дитині пережити смерть близької людини: поради психологів

Photo: Freepik

Щодня внаслідок бойових дій в Україні гинуть люди. Багато родин вже втратили найближчих. Ще більше сімей перебувають у гарячих точках, де продовжуються обстріли. Тисячі українців захищають країну зі зброєю у руках, щодня ризикуючи своїм життям.

Коли війна руйнує і забирає життя близьких, важко знайти сили, щоби пережити це горе. Ще важче знайти слова, щоб розповісти про втрату дітям. «Діти в місті» зібрали рекомендації фахівців про те, як правильно розповісти дитині про смерть близької людини, та як допомогти їй впоратися з болем втрати.

Чи потрібно говорити дітям про смерть близьких

Німецький лікар, PhD (доктор наук), автор каналу «Європейська психіатрія» на YouTube Софія Ротермель (Sofya Rotärmel)

в інтерв'ю «Діти в місті» зазначила, що раніше багато хто приховував від дітей смерть близьких, якщо це було можливим.

«Наразі у Європі позиція така, що ми нічого не приховуємо від дітей. Діти набагато розумніші, ніж нам здається. Вони відчувають, якщо їм брешуть чи чогось не домовляють. Говорити правду потрібно, але дозовано та адаптовано до того, що може зрозуміти дитина. Це залежить від віку та рівня розвитку», - зазначає експерт.

Головне правило – говорити та розповідати, якщо дитина запитує. Дітям дошкільного віку треба пояснювати ситуацію так, як вони зможуть зрозуміти.

«У цьому віці діти вже добре розрізняють, що таке добро та зло. Ми говоримо про те, що одна країна напала на іншу. Якщо дитина старша, можна дати більше подробиць. Все залежить від того, про що запитує дитина, що вона розуміє, і що відчуває. Важливо приділяти більше уваги почуттям дитини, її емоціям», - пояснює Софія Ротермель.

Практикуючий психолог, гештальт-терапевт Олена Сушко

зазначає, що завданням дорослого, який повідомляє дитині про смерть близької людини, є емоційна підтримка.

«Найкраща, хоч і болісна тактика – говорити правду. Як би боляче не було. Повідомляти новину має важливий для дитини дорослий, а не стороння людина. Говоріть правду, але без страшних подробиць: «Загинув / помер / був убитий». Дуже важливою є емоційна підтримка: «Я знаю, це боляче / Мені дуже шкода / Я з тобою». Дитині потрібна тотальна присутність та повний контакт: тактильність, обійми, турбота», - розповідає психолог.

Олена Сушко нагадала, що у психології горя людина проживає 5 етапів (за теорією психолога та клініциста Елізабет Кюблер-Росс). Першою стадією є шок та заперечення: «Цього не може бути! Ні, ні, це неправда».

«Реакція може бути різною – від плачу, істерики, замикання у собі до істеричного сміху. Друга стадія – це гнів, після чого йде торг: «Я можу врятувати ситуацію, навіщо зі мною так вчинили? Я робитиму все правильно, все, що потрібно». Щоб пом'якшити стадію торгу, важливо говорити про факти смерті (відповідно до віку), не залишаючи надій на зустріч із померлою рідною людиною в реальному світі. Пам'ятайте, що брехня заради порятунку – це небезпечна ілюзія, яка може ретравмувати дитину у дорослому житті», - додає експерт.

Ви також можете скористатися каталогом з каналами та ресурсами із психологічною допомогою для українців.

Емоційна підтримка

Софія Ротермель зазначає, що багатьом дітям забороняють переживати деякі емоції. Наприклад, боятися чи плакати. Це не правильно.

«Дитина має право на вираження своїх емоцій. Звичайно, дорослі повинні це приймати та промовляти. Якщо дитина каже, що їй страшно, дорослий може промовити: «Так, я розумію, що тобі страшно. І у цій ситуації зрозуміло, чому тобі страшно. Мені також страшно». Коли дитина чує від дорослої людини співзвучність своїм емоціям, вона розуміє, що такі емоції можна переживати та виражати», - пояснює експерт.

За словами фахівця, фізіологічний вираз стресу – це плач. Для психіки такий прояв горя найкращий. Якщо після смерті близької людини дитина не плаче, а замкнулася у собі або стала агресивною, це свідчить про те, що щось пішло не так.

«Якщо дитина плаче, значить, травматична інформація правильно переживається, вона не пішла в підсвідомість, а вийшла. Якщо ж дитина не плаче, не висловлює свої емоції, є ризик того, що це піде в підсвідомість і пізніше може загрожувати посттравматичним розладом. Це можуть бути страхи, нічні кошмари, панічні атаки, полохливість, недовірливість», - пояснює Софія Ротермель.

Читайте також: Посттравматичний стресовий розлад: рекомендації МОЗ України

Як пережити втрату

Photo: Freepik

За словами Олени Сушко, раптова смерть близької людини – це те, від чого руйнується світ дитини. Дитина може дуже сумувати, не бачити сенсу життя. Старших дітей можна підтримувати розмовами: «Ти хочеш поговорити про те, що сталося або ще про щось?». При цьому варто уникати розпитувань, нездорової цікавості, брехні.

«Важливо бути другом дитині. Здійснювати ритуали, до яких вона звикла, жартувати, займатися творчістю, арт-терапією. Можна писати листи людині, яка померла, запускати їх разом з кулькою в повітря, закупорити в пляшку і віддати річці, спалити або зберегти. Пробуйте все, що повертає дитину до життя, дає їй енергію, життєлюбність, наповнює її. Це може бути хобі, гумор, книги, спорт, фільми та важлива доросла людина поруч. Горе, як гострий період, минає щонайменше за 1 рік. Потім настає стадія прийняття», - зазначає психолог.

Софія Ротермель наголошує, що потрібно обов'язково розмовляти з дитиною і в жодному разі не залишати її одну.

«Дитині важливо знати, що вона перебуває в безпеці. Намагайтеся захистити дитину, вивезти її з регіону бойових дій. Пояснюйте і промовляйте: «Так, йде війна. Там було небезпечно, але зараз ти у безпеці». Добре, якщо дитина сама говорить про травматичні події, що сталися з нею. Коли ми промовляємо щось, ми звільняємось від цього. Будьте готові, що дитина може говорити про це багато разів. Це нормально. Вислуховуйте, але обов'язково кажіть, що дорослі зараз роблять все для того, щоб стало краще, щоб війна закінчилася», - додає фахівець.

За словами Ротермель, після смерті близьких діти можуть відчувати провину і вважати, що вони у цьому винні.

«Важливо звільнити дитину від почуття провини. Постійно промовляйте, що дитина ні в чому не винна і не несе ні за що відповідальності. Діти повинні продовжувати жити своїм дитячим життям та дитячим світом, у них мають бути іграшки та ігри. Попри те, що йде війна, потрібно заохочувати ігри, якщо є така можливість, і давати дітям проявляти їхню дитячу безпосередність», - резюмує експерт.

Вам також може стати в нагоді наша стаття: Синдром уцілілого: з якими психологічними труднощами можуть зіткнутися біженці